Рак і стрес:
що насправді кажуть дослідження

Людмила Пухляк

Cancer survivor, громадська активістка, членкиня УПОА

І, як виявляється, це питання цікавить не тільки читачів. У 2025 році дослідники з Guilin Medical University опублікували бібліометричний аналіз — підрахунок і систематизацію наукових публікацій про хронічний стрес і рак за 2014–2024 роки (база Web of Science). У цьому аналізі — 618 робіт із 350 наукових журналів, причому кількість публікацій помітно зростає в останні роки (і це тільки англійською мовою).

Тобто ми маємо справу не з окремими гіпотезами або популярними інтерпретаціями, а з великим і активним напрямком досліджень. Але щоб зрозуміти, про що саме ці дослідження, важливо уточнити, що мається на увазі під самим словом «стрес».

Про що йдеться, коли говорять про стрес

Коли в побуті говорять «стрес», зазвичай мають на увазі те, як людина себе почуває: переживання, тривогу, страх, емоційне напруження. Тобто це внутрішній психологічний досвід, а не фізіологічний стан.

Саме з цього повсякденного розуміння часто виростає уявлення, що емоції можуть безпосередньо впливати на виникнення хвороб. У спрощеному вигляді це оформлюється в знайомі формули на кшталт «не прожила емоцію — отримала симптом» або «стримувала злість — захворіла».

Такі пояснення здаються переконливими, бо вони прості й дають відчуття контролю. Але наукові дослідження, які протягом десятиліть намагалися знайти прямий зв'язок між психологічним станом, рисами характеру або способом переживання емоцій і виникненням раку, не показали достатньо послідовних і відтворюваних результатів, щоб говорити про доведений причинно-наслідковий зв'язок.

Тому сучасна наука виходить з іншого розуміння.

Що саме вивчають ці 618 досліджень

У науковому контексті йдеться не про «переживання» як такі, а про хронічний стрес як фізіологічний стан.

Ще у 1993 році нейробіолог Брюс Маккьюен описав поняття алостатичного навантаження — накопиченого «зносу» організму внаслідок тривалого впливу стресорів. Йдеться про процеси, які можна виміряти за допомогою біомаркерів: рівня кортизолу, адреналіну, показників запалення, артеріального тиску, глюкози, імунної функції.

Важливо, що в цьому підході причинами виступають не риси характеру і не спосіб вираження емоцій, а тривалі умови, які створюють постійне навантаження на організм: бідність, соціальна ізоляція, хронічна небезпека, тривале захворювання, безсоння, складні умови праці. Психологічний дистрес може бути частиною цього, але він розглядається як один із факторів у ширшій системі.

Хронічний стрес — це не окремий епізод переживань, а тривалий стан.

Як приклад таких умов часто наводять ситуації, де навантаження є постійним і важко контрольованим: життя в умовах війни, тривала небезпека і втрати, хронічне недосипання, догляд за тяжкохворими, економічна нестабільність або тривала хвороба. При цьому те, як саме людина переживає ці обставини — відкрито чи стримано, — не визначає самого факту фізіологічного навантаження.

Чому спрощені психосоматичні пояснення не працюють

Ідеї про те, що певний спосіб переживання емоцій або «тип особистості» може прямо визначати ризик раку, мають довгу історію — зокрема концепція так званої «ракової особистості» (тип С), яка активно обговорювалася у другій половині ХХ століття. Однак пізніші великі дослідження з кращою методологією не підтвердили такого зв'язку.

Сучасна психосоматична медицина також змінила свій підхід. Вона працює в межах біопсихосоціальної моделі, яка розглядає здоров'я як результат взаємодії біологічних, психологічних і соціальних факторів. Цей зсув відображається навіть на рівні професійної мови: у 2025 році журнал Psychosomatic Medicine змінив назву на Biopsychosocial Science and Medicine.

Це означає, що фокус зміщується з пошуку «психологічної причини хвороби» на вивчення складних системних процесів.

Найцитованіший журнал у цьому масиві — Brain, Behavior and Immunity з імпакт-фактором 15,1. Це не видання про позитивне мислення — це флагман нейроімунології.

Про що ці сотні робіт? Аналіз ключових слів дає відповідь: запалення, рак молочної залози, бета-адренергічна сигналізація, метастазування, окислювальний стрес, імунна відповідь. Це молекулярна біологія. Дослідники вивчають конкретні механізми — не психологічні патерни.

Що відбувається в тілі — і чому це важко спростити

Ось де починається складність, яку популярні тексти зазвичай або ігнорують, або перетворюють на страшилку.

Наука тут рухається у напрямку молекулярних механізмів, а не психологічних типологій. Питання не «яка у людини особистість», а «які біологічні процеси відбуваються в тілі при тривалому стресовому навантаженні і як вони перетинаються з пухлинними процесами».

Окремо — про лікування

Деякі дослідження вказують на те, що хронічний стрес може впливати на біологічні процеси під час лікування, зокрема на імунну відповідь і потенційно на ефективність імунотерапії. Однак у цьому випадку мова йде про фізіологічні механізми, з якими працює медицина — у тому числі фармакологічними методами. Це не сфера «роботи з емоціями», а сфера клінічних рішень.

Де тут місце психотерапії

Водночас це не означає, що психологічна допомога не має значення.

Психотерапія є важливим інструментом для роботи з травматичним досвідом, складними емоційними станами і труднощами, які людина не може самостійно опрацювати. Вона допомагає краще розуміти власні реакції, знаходити способи регулювання емоцій, відновлювати відчуття опори і поступово знижувати рівень психологічного напруження. У цьому сенсі психотерапія може бути одним зі способів зменшення загального навантаження, у тому числі і того, що в науковому контексті описується як хронічний стрес.

Під час онкологічного лікування психологічна підтримка також відіграє важливу роль. Вона допомагає справлятися з тривогою, невизначеністю, страхом перед лікуванням і його наслідками, покращує якість життя і здатність проходити складні етапи терапії. Це достатні і вагомі підстави, щоб звертатися по допомогу.

Чи можна впливати на хронічний стрес

Зниження факторів хронічного стресу в цілому корисне для здоров'я, навіть якщо ми не можемо звести це до прямого впливу на ризик онкологічних захворювань.

Йдеться не про «правильні емоції», а про умови життя і повсякденні практики, які впливають на навантаження на організм. Наскільки це можливо в конкретних обставинах, варто звертати увагу на базові речі: нормалізацію сну, регулярне харчування, фізичну активність, обмеження алкоголю і куріння, доступ до медичної допомоги, соціальну підтримку і безпечне середовище.

До цього ж належать і психологічні інструменти — психотерапія, навички саморегуляції, відновлення після стресових подій, робота з тривогою. Усе це може зменшувати загальний рівень навантаження на організм.

Водночас навіть якщо ці кроки корисні, вони не перетворюються на прямий спосіб «запобігти» або «вилікувати» рак. Йдеться про підтримку загального стану і якості життя, а не про заміну медичного лікування.

Чому це важливо

Людина з онкологічним діагнозом вже стикається з великим навантаженням — фізичним і психологічним. Додавати до цього ідею про те, що причиною хвороби могли стати «неправильні емоції», означає перекладати відповідальність у спосіб, який не має наукового підґрунтя.

Сучасні дослідження показують складну і багаторівневу картину, у якій хронічне навантаження — один із факторів у системі взаємодій. Ця складність не дає простих відповідей, але дозволяє уникати спрощень, які можуть шкодити.

Початок розмови — у колонці «Погані дівчата теж хворіють на рак».