Як пережити втрату
близької людини

Алла Антонова

Онкопсихологиня, віцепрезидентка УПОА, психологиня дитячого відділення Національного інституту раку

Як же пережити втрату близької людини — і чи можливо це взагалі?

Кожне горе унікальне

Кожен із нас пізнає гіркоту втрати і біль розлуки. За кожною втратою стоїть унікальна історія стосунків, яка й робить втрату дорогоцінною і болючою. Тому кожне горе унікальне. Сила болю і туги залежить від нашої прив'язаності і любові: що сильніше ми любимо людину, то сильніший біль відчуваємо від її втрати.

Перша, спонтанна реакція після втрати зазвичай — усамітнитися й ізолюватися, щоб переживати всі ці почуття наодинці: «щоб ніхто не бачив, як я плачу», «щоб ніхто не бачив мене слабким і вразливим».

Але самотність та ізоляція — дві найбільші перешкоди для проживання втрати.

Що допомагає прожити втрату

• не залишатися на самоті, користатися допомогою і особливо присутністю тих, хто хоче допомагати;
• просити про допомогу;
• не намагатися уникати скорботи і її проявів;
• говорити про свою скорботу і свої страждання;
• не давати оцінок і не шукати помилок у своєму стражданні;
• не придушувати свою емоційну реакцію;
• не заперечувати, що боляче і погано;
• не оберігати своїх близьких і рідних від зустрічі зі скорботою і горем;
• дозволити собі проживати горе «по-своєму».

Завдання психолога, який працює з горем і втратою, — допомогти клієнту прийняти втрату: відреагувати її, прожити сильні, а інколи соромні й токсичні почуття.

Прийняти втрату зовсім не означає змиритися або «радіти» тому, що сталося. У такому сенсі зробити це здебільшого майже неможливо. Прийняття — це визнання факту втрати, налагодження нового оточення. Це продовження життя, але без значущого втраченого.

Психоедукація

І психологу, і клієнту корисно знати, що в період гострого горя деякі тілесні реакції (з боку шлунково-кишкового тракту, нестача повітря, напруження м'язів), емоційні реакції (підвищена сльозливість, надмірна рухливість, незрозуміла тривожність, почуття тотальної самотності, агресія) та когнітивні явища (порушення сну і нічні кошмари, відчуття присутності померлого в домі) — нормальні. Важливо говорити клієнту, що ці явища тимчасові й універсальні майже для всіх людей у горі.

Проговорювання

У нашій культурі тема смерті табуйована, а оточення часто боїться говорити з людиною про її біду, горе, втрату — ніби боячись тим самим примножити горе або «накликати» його знову. Насправді результат такого «спілкування» зворотний: людина почувається ще самотнішою. Тому психологу потрібно заохочувати клієнта говорити про те, що трапилося, давати волю хаосу емоцій, допомагати виражати почуття.

Налагодження оточення

Втрата близької людини незворотна, тому важливо навчитися жити з цим. Завдання психолога — допомогти клієнту переглянути «старі» стосунки і за потреби налагодити оточення заново, пройти через нові, незвичні обставини.

Підтримка і пошук ресурсу

Психолог може допомогти клієнту згадати досвід інших втрат і ресурси, які допомогли пережити їх або інші складні обставини, чи знайти нові ресурси; бути поряд у час скорботи, приймаючи клієнта в горюванні та слабкостях; утримувати від радикальних спроб позбутися болю — спалити всі фото, продати квартиру, завагітніти або відразу ж закрутити новий роман.

Фасилітація

Немає чудодійної техніки чи таблетки, яка допомогла б уже наступного дня не відчувати болю втрати і не горювати. Процес горювання неможливо скоротити, але можна полегшити. У роботі з горем психолог іде за клієнтом, не квапить і не поспішає, пам'ятає про мистецтво маленьких кроків.

Чого не варто робити психологу з людиною в горі

Зважати на власні страхи і вигорання

Якщо психолог сам боїться смерті і не приймає її як частину життя, він може не витримати сильних почуттів клієнта чи його розповіді. Тоді є великий ризик залишити в клієнта відчуття, що те, що з ним сталося, настільки жахливе, що лякає навіть фахівця. А працюючи із втратою, психологу потрібно стежити за власним балансом сил і за потреби самому звертатися по підтримку.