Ко-румінація:
коли підтримка може нашкодити

Вікторія Костецька

Онкопсихологиня, співзасновниця УПОА, членкиня IPOS

Що таке румінації

Високий рівень дистресу в онкопацієнтів часто запускає румінації — нав'язливий тип мислення, коли знову й знову виникають одні й ті самі негативні думки, які займають увесь психічний простір людини. Ці думки некорисні: вони лише ставлять питання «чому?» і роблять акцент на проблемі, а не на пошуку рішення.

Буває, що родичі онкопацієнтів теж включаються в румінації пацієнта, які той обговорює з ними, — і посилюють їх.

Спільна румінація — це процес, який може підтримувати або навіть посилювати патофізіологію емоційних розладів.

Типову схему того, як це відбувається, можна подивитися і зберегти за посиланням.

Ко-румінація: чому її важко помітити

Цей процес буває важко помітити, бо він відбувається в контексті наших найближчих стосунків. Ко-румінація — це неодноразове обговорення та переосмислення наших проблем і важких почуттів з близькими без обдумування і прийняття рішень.

1. «Спіймати» румінацію

Запитайте себе:

• Це нова проблема?
• Я / ми вже говорили про це раніше?
• Ми розмовляємо про речі, які ще тільки мають статися?
• Чи маю я нову інформацію, якою ще не ділився і яку ми не обговорювали?

2. Будьте співчутливі — до близького і до себе

Нагадуйте пацієнту, що ви поруч і готові розв'язувати проблеми разом.

3. Розробляйте та посилюйте інші стратегії подолання

Джерела

• PubMed Central, PMC5903493
• APA PsycNet, 2019-58355-001